В Станіславі під тюрмою

Михайло Дяченко народився 25 березня 1910 року в с. Боднарові Калуського повіту. Був четвертою і останньою дитиною в селянській родині Василя та Марії Дяченків.

Коли Михайлу виповнилося два роки, померла мати, а в десятирічному віці він залишився круглим сиротою. Батьків хлопцеві замінив старший брат Микола — слухач Української сільськогосподарської академії у Подєбрадах. Брат Микола зіграв значну роль у житті Михайла — він ще у дитинстві помітив у ньому поетичне обдарування, став першим слухачем і пошановувачем його віршів, привозив книжки зі Львова та Подєбрад. Завдяки братові Миколі, Михайло вступив до української гімназії у місті Станіславові. Усе своє життя Марко Боєслав із вдячністю згадував брата і присвятив йому вірш «Спомин», що увійшов до поетичної збірки «В хоробру путь» (1947).

У гімназійні роки Михайло був членом багатьох громадських товариств у рідному селі: читальні «Просвіти», «Рідної школи», «Сільського господаря». Стає членом «Пласту», захоплюється спортом. Очолює місцеве спортивно-патріотичне «товариство Сокіл».

По закінченні Станиславівської української гімназії у 1930, Михайло Дяченко вступає на правничий факультет Львівського університету.

Перед вступом радянських військ до Станіславова 18 вересня 1939 року, Михайло Дяченко втік із залишеної поляками тюрми. Пізнього вечора пробирається у рідне село, аби попрощатися із братом. Того ж вечора він покидає Боднарів і нелегально виїжджає на Холмщину, рятуючись від нових репресій та переслідувань.

Період еміграції на Холмщині тривав із вересня 1939 по листопад 1941. Там навчав сільських дітей рідної мови та історії України, заснував драматичний гурток. Під час вистави «Невольник» в селі Волосковоля познайомився із Марією Савчук, з якою одружився 23 листопада 1941 року.

Під час німецької окупації (листопад 1941 — вересень 1944), Дяченко перебував у рідному селі Боднарові, куди переїхав із сім'єю після одруження.

Останні 8 років життя провів у рядах повстанців. Востаннє Марка Боєслава бачили у жовтні 1951 року за селом Завадка біля Калуша. У короткій розмові з племінницею він повідомив, що його загін рушає до Чехословаччини. Проте, як стало відомо через чотири десятиліття, кілька сотень УПА тоді не перетнули радянсько–чехословацький кордон і, повернувшись на Прикарпаття, невеликими групами осіли в лісових масивах.

23 лютого 1952 року в урочищі Хубена біля с. Дзвиняч Станіславської (нині Івано-Франківської) області під час планової чекістсько-військової операції з розшуку учасників українського підпілля одна з військових груп Управління МҐБ у Станіславівській області вийшла на бункер з відкритим люком, з якого підпільники вели спостереження за місцевістю. Підпільники пізно помітили військовослужбовців, які підходили до бункера, і, не маючи можливості втекти, відкрили вогонь та поранили одного з солдатів. Бункер одразу ж був оточений та блокований з усіх боків. Підпільники викинули кілька гранат, спалили та порвали чимало документів, а потім, не бажаючи здаватися живими, застрелились. Із бункера було витягнуто тіла семи вбитих підпільників ОУН, в одному з них був упізнаний відомий поет Михайло Дяченко (Марко Боєслав).. За даними МҐБ УРСР, 22 лютого 1952 р. в бункері разом з М. Дяченком загинули:

— керівник Солотвинського районового проводу ОУН Онуфряк Онуфрій Васильович — «Орест» («Деркач»), 1927 р. народження, уродженець с. Зелена Надвірнянського району Станіславівської області, підпільник від 1944 р.

 — Янишевський Михайло Іванович — «Вихор» («Яструб», «Мисько»), 1927 р. народження, уродженець с.Жураки Солотвинського району Станіславівської області, підпільник від 1944 р.

 — Дрогомерецький Михайло Федорович — «Захар», 1930 р. народження, уродженець с. Боднарів Калуського району Станіславівської області, учасник охорони М.Дяченка.

 — Фесюк Михайло Петрович — «Чумак», 1928 р. народження, уродженець с.Жураки Солотвинського району Станіславівської області, підпільник від 1949 р.

 — Свідрук Марта Іванівна — «Марійка», 1928 р. народження, уродженка м. Надвірної Станіславівської області, сестра члена СБ Солотвинського районового проводу ОУН Свідрука Мирона Івановича — «Вільшенка», убитого 19 лютого 1952 р.

 — «Сміливий», уродженець с.Підпечери Станіславівського району Станіславівської області, охоронець М.Дяченка.

Вивезені тіла повстанців знайдено після падіння СРСР. Під час ексгумації останки Дяченка-Боєслава впізнали за срібною коронкою зуба, вставленою Михайлові ще в юності. 1992 року героїв урочисто перепоховали в Солотвині